Державна Фыскальна Служба України не зобов’язу а рекомендує
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 724 «Про тимчасові заходи щодо формування орієнтовних показників митної вартості товарів, що використовуються у системі управління ризиками при митному оформленні товарів, які ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту (випуску для вільного обігу)» запроваджено застосування єдиних орієнтовних показників митної вартості товарів в системі управління ризиками в частині контролю за правильністю визначення митної вартості.
Використання єдиних орієнтовних показників митної вартості товарів необхідне лише для аналізу, виявлення та оцінки ризиків щодо заявлення декларантом або уповноваженою ним особою неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірному визначенні митної вартості товарів.
При цьому, спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу ДФС більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, зокрема шляхом перевірки документів та відомостей, які подаються для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Звертаємо увагу, що норми зазначеної постанови не запроваджують нових методів чи методик визначення митної вартості товарів.
Отже, твердження що цією постановою бізнес зобов’язують розмитнити свій вантаж за цінами ДФС не відповідає дійсності.
Під час вступу до Світової організації торгівлі Україною забезпечено приведення національного законодавства з питань визначення митної вартості у відповідність до норм міжнародного права, зокрема, положень статті VII Генеральної угоди про тарифи та торгівлю та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.
Первинною основою для визначення митної вартості у відповідності до положень Угоди про застосування статті VII ГАТТ та Кодексу є контрактна ціна, тобто ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продані на експорт в країну імпорту, з урахуванням певних конкретних елементів, що формують частину вартості для митних цілей (витрати на транспортування та ін.).
Згідно чинного законодавства митна вартість товарів і метод її визначення заявляються органу ДФС декларантом або уповноваженою ним особою, визначену ним самостійно.
Резервний метод застосовується лише, коли не можуть бути застосовані перші п’ять методів. Митна вартість, визначена за резервним методом, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватись на раніше визнаних (визначених) органами ДФС митних вартостях.
При цьому, Кодексом встановлені жорсткі обмеження щодо цього методу – для митної оцінки не можуть використовуватись довільні, фіктивні, мінімальні вартості тощо.
Таким чином, декларанти та органи ДФС при визначенні митної вартості товарів фактично застосовують норми міжнародного права.
Враховуючи, що до чинного законодавства не вносились зміни, які порушують встановлений порядок та методи визначення митної вартості, які відповідають угодам ГАТТ/СОТ, твердження, що органи ДФС закривають очі на міжнародні норми безпідставне.
За результатами здійснення контролю орган ДФС визнає заявлену митну вартість або приймає рішення про коригування.
У виключному переліку випадків, визначених частиною шостою ст. 54 Кодексу, орган ДФС може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом ДФС у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом ДФС у випадках, передбачених частиною шостою ст. 54 Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Застосування орієнтовних показників митної вартості товарів, запроваджених постановою, є частиною системи управління ризиками, однак ці ціни повинні використовуватися виключно для порівняння та не повинні прямо використовуватися для заміни митної вартості.
Таким чином, відповідно до положень Митного кодексу України відмова у застосуванні основного методу (за ціною угоди) не може базуватися на орієнтовних показниках митної вартості товарів чи базі даних ДФС.
Варто зазначити про згадану Міхеілом Саакашвілі пропозицію щодо внесення змін до порядку визначення митної вартості у відповідності до «опробуваного міжнародним співтовариством підходу».
Кабінетом Міністрів України (доручення від 25.08.2015 № 26739/13/1-15 ) до листа Одеської облдержадміністрації від 13.08.2015 № 01/02-16/4989 надано доручення розглянути законопроекти з метою запровадження особливого митного режиму на території Одеської області, серед яких надіслано проект Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України».
Зазначеним законопроектом встановлювалося поняття «єдина індикативна ціна» та порядок її застосування посадовими особами митної служби для визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, за резервним методом визначення митної вартості.
Разом з тим, використання єдиних індикативних цін суперечать міжнародному законодавству, положенням ГАТТ, Угоди про застосування VII статті ГАТТ, зобов’язанням, взятим Україною при вступі до СОТ.
Отже, залишилось не зрозумілим про який «опробуваний міжнародним співтовариством підхід» при визначенні митної вартості йдеться мова?
Разом з тим, заходи щодо контролю правильності визначення митної вартості, які застосовуються і в країнах-членах СОТ, встановлені також законодавством України, які передбачають зокрема, перевірку поданих документів, порівняння рівня митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, із рівнем митної вартості вже оформлених товарів, використання системи аналізу та управління ризиками тощо.
Отже, як один з механізмів контролю правильності визначення митної вартості товарів, використання системи аналізу та управління ризиками, є загальноприйнятим у міжнародній практиці.